Tatra trip 2016

Дуже вже давно я не бачив справжнього снігу. Виною тому і глобальне потепління, і хаос останніх зим. Коли життя крутиться на великих обертах, частіше згадуєш за місця, де все завжди спокійно. І особливо проймаєшся тим спокоєм тоді, коли повертаєшся до тих місць. Для мене Старий Смоковець в Татрах, мабуть, завжди буде особливим. Місцеві жителі там ходять не поспішаючи, погода сонячна, а в гірських шале офіціанти ледве протискуються між відвідувачами. І нехай весь світ зачекає..

Цього року, майже як і завжди, у всіх напарників щось не вийшло і я, передбачаючи це заздалегідь, морально готував Джулію до льоду майже рік. І от всі сумки складені, білети куплені. Ми летимо до Польщі, а звідти – машиною в Татри. Приземлившись в Кракові о 12й ночі, спішу в будку Hertz. Заповнюю кілька документів, отримую ключі від Audi A3 і ми йдемо шукати її по багатоповерховій стоянці. Веселий морозець після теплого аеропорту не дає нам гаяти часу.

На трасі за Краковом мені щосили моргають проїжджаючі мимо машини. Поки я по-трохи звикаю до чужої машини, супер-чутливого руля і габаритів, вони щосили моргають. За кілька хвилин розумію: основні фари не світять. Звучить дуже тупо, але я настільки звик до того, що в мене вони включаються автоматично, що навіть не перевірив, чи вони світились (на трасі було достатньо світло, щоб я не помітив). Вже невдовзі за Краковом я зміг відчути відмінність польських доріг від естонських. Постійні повороти не давали мені заснути. А коли закінчилась траса і ми почали їхати по другорядних дорогах, я оцінив, наскільки широкі смуги були на трасі. На дорогах поза нею вони були тільки трошки ширші від машини. І якщо додати сюди різкі повороти на спусках і підйомах, отримаємо прекрасний адреналіновий коктейль. Набагато дієвіше за нічну каву на заправках.

Після перетину словацького кордону відчуваєш, наскільки розвинутіша Польща. Словаччина, як сказала Джулія, більше нагадує Україну за кілька років після вступу в ЄС (в рожевих мріях). Гірші дороги, бідніша інфраструктура. Об’їжджаючи Високі Татри, з-за чергового повороту вже в Словаччині нас зупинив доволі великий олень. Не впевнений, хто був більше здивований, але, тільки коли він зник в лісовій темряві, ми поїхали далі.

Ранком наступного дня ми вийшли на свій чудовий балкон на другому поверсі і нам відкрився вид на Татри:

5DM35162_1_DxO

В горах, як видно з фотографії, снігу виявилось не особливо багато. Враховуючи, що ми приїхали в 3й ночі тільки, на цей день (католицьке різдво) ми запланували тільки легкий “акліматизаційний” вихід в гори. Я вже знав де “можна” припаркувати машину. То була стоянка поруч з Біліковою хатою, де нам цього року не вдалось забронювати кімнату. Під час нашого виїзду я їздив туди майже кожного дня. Кожного разу мене незмінно вітав знак “Проїзд заборонено”. Моргаючи йому у відповідь, я заспокоював себе, що по цій дорозі я своє відходив, коли був тут першого разу.

Прогулюючись першого дня до хати Замковскего ми зустріли на дорозі лисицю із дуже пухнастим хвостом. Це насторожило Джулію, бо я розказував, як один інструктор тут бачив колись ведмедя зимою, а ми досі не бачили так багато диких тварин за такий короткий період часу. Але я спробував заспокоїти її: зимою всі ведмеді сплять.

По дорозі назад, вже в містечку, ми хотіли прикупити щось поїсти, але натикались тільки на таблички, які радісно повідомляли, що найближчі 2 дні магазини закриті (як виявилось наступного дня – закриті навіть в Попраді).

Наступного дня ми пішли льодолазити і я вирішив сходити для цього на Грошев, “горну часть”. Напіврозвалений “дольний” Грошев ми вирішили обійти по сніговому кулуару. Для Джулії почались снігові заняття із кішками і тяпкою. Через кількадесят метрів підйому, ми побачили гірських козлів, черепами яких так густо прикрашена Білікова хата. Джулія знову запитала мене чи справді тут немає ведмедів зимою.

Дійшовши до водоспаду, я побачив, як він “тече” і вирішив залізти збоку по кулуару, завішати верхню страхівку. Тим більше, що кулуар – то був мій великий борг ще з першого виїзду. Цього разу, маючи за спиною “стільки досвіду”, я вирішив закрити борг. Коли я доліз до місця, на якому я повернув тоді, я сміливо поліз далі. І тільки після кількох рухів зрозумів як розумно я зробив тоді. Вузький камін, в якому з обох сторін не було жодного рельєфу, крім живого, заставляв відчути себе в безвиході. Після тої точки я знав, що вже не зможу злізти назад. Залишалось тільки продовжувати дуже акуратно рухатись вверх. Мабуть, це був найскладніший мій пролаз на зимових скелях. Особливо, якщо додати, що це було фрі-соло і на мені був рюкзак із, власне, шнурком, бурами і всією решта спорягою. Полегшення, з яким я зітхнув, вилізши звідти, буквами передати неможливо.

5DM35252_2_DxO

Непогано розімнувшись в кулуарі, я здюльферяв вниз до Джулії. Для страхівки не було особливо багато місця: горний Грошев при основі дуже широкий і єдиним варіантом, куди хватало 60-метрового шнурка, був невеликий виступ на скелі. На тому виступі хватало місця рівно для одної людини, але щоб залізти на нього, треба було пролізти кілька метрів по 45-градусному льоді. Імпровізовані перила допомогли Джулії повірити в кішки. Вже невдовзі з водопаду падав рясний дощ і достатньо намокши за кілька пролазів, ми зібрались назад.

Через день ми пішли на водопад в Заградках недалеко від Білікової хати. На очах Джулії він повністю впав, тому ми на ньому не лазили.

Наступного дня ми пішли в трекінг в Збойницьку хату. Вже починаючи від цього дня, в горах достатньо похолодало. По дорозі я бачив, як намерзає Вєвєрков, і жалів, що цей мороз не почався хоча б на тиждень раніше. В Збойницькій хаті ми були перші того дня і вже коли ми ходили навколо фотографувати околиці, туди найшло стільки людей, що потім ми ще шукали місце, де сісти.

5DM35493_DxO

Із Збойницької хати починаються багато підходів на маршрути і я роздивлявся найближчі стіни. Дуже хотілось кудись полізти в такий прекрасний день. Поки ми повертались додому, туди-сюди літав вертоліт. Останнього разу на шнурку знизу теліпались носилки з тілом. Дома ми дізнались, що того дня в горах померло троє людей. Наступного дня ще троє. В своєму блозі Образцов теж про це пише. Неймовірно сумно, але водночас неймовірно глупо звучить загалом “В горах почався зимовий мороз – 6 альпіністів наступного дня загинуло”. Таке враження, ніби вони їхали в зимові Татри із літнім спорядженням. Це зразу нагадало сатиричну картинку “щорічний з’їзд любителів літньої резини”, де в зимовій аварії розбились відразу десятки машин.

Іншими днями ми ходили в трекінг до Sliezsky dom. На початку трекінгу стоїть якась табличка, що якщо ви знайдете сліди ведмедів, негайно повертайте назад. Джулія дуже детально всю дорогу перевіряла всі вм’ятини в землі та снігу, підозрілі екскременти та “подряпини від кігтів” на деревах.

В самій Величкій долині озеро ще не замерзло і було дуже гарним.

Lake near the Sliezsky dom

В наших планах було також з’їздити на лижі в Татранській Ломниці, і, мушу визнати, Ломниця таки татранська (для тих, хто вкурсі, що це означає). Абонемент, куплений внизу, не діє на останній вагончик до вершини Ломніцького штіта. Зразу відчуваєш щось подібне до того, що відчуваєш деколи в Україні. Коли бідні люди стараються нажитись на тобі в максимальній кількості місць. Наприклад, в Шамоні абонемент на підйомники діє по всьому регіону. Квиток із кемпінгу діє в електричках навколо всього масиву. Але не в Словаччині.

Побутове

Поживши трохи в Естонії, можу побачити цікаві відмінності в Словаччині. По-перше, в Естонії ввечері багато чого освітлюється, а люди носять дуже і дуже багато світловідбиваючого одягу. В Словаччині ввечері темно, хоч око виколи, а люди ходять собі в чорних пуховках і джинсах. Якщо додати сюди нерозважливих водіїв, вийде що це сильно зменшує шанси тих людей на виживання на пішохідних переходах вночі.

В домах вдень економлять тепло! Так-так, його просто-напросто виключають. Одного дня ми залишились дома довше, ніж треба було, і раптово відчули, що батареї більше не гріють. Пуховки, як завжди, врятували ситуацію, але прецедент нам запам’ятався.

Повертаючись додому, я вирішив заправитись, трошки дешевшим в Словаччині, дизелем, але на найближчій стоянці його не виявилось взагалі. Тобто цінник ззовні висить, але по факту його немає. На щастя, в мене було ще півбаку, бо в іншому випадку міг би вийти доволі цікавий епік з пальним.

Словник

Це вже мій третій приїзд сюди і я вивчив кілька розмовних фраз, якими залюбки поділюсь.

  • dobrý rano – доброго ранку
  • ahoj – привіт
  • do videnia – до побачення
  • učet – рахунок
  • kukareca – кукурудза
  • djakuem – дякую
  • pekno – добре
  • zle – погано
  • počasié – погода
  • dobrý kyt – смачного
  • prosim – прошу
  • ovoči – фрукти
  • zelenina – овочі

Кінець

Перед поїздкою Джулія записала CDшник із різдвяними піснями, але Audi A3 настільки прокачана машина, що вміє грати музику по Bluetooth з телефону, але CD-приводу в неї немає. На телефоні різдвяних пісень не виявилось і ми всю поїздку бідкались чому в такій машині немає CD-rom. Наостанок, вже приїхавши на машині назад в Краків, ми знайшли його в бардачку.

5DM35894_DxO

Published by Taras Kushnir

Taras Kushnir

“Make visible, what without you, might perhaps never have been seen.”

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *