Легенда про скелю Колобок

Він часто приїжджав на Скелі Довбуша, навіть тоді, коли ще не був КМС з альпінізму. Ще в дитинстві він бував тут з батьками, бігав з сестрою по лісі і ховався за деревами. Потім молодим вже сам приїжджав сюди. Спочатку просто прогулюючись цими, наче зачарованими, місцями, а з часом його опанувала жага вилізти на всі камені, що, мов хмарочоси, здіймаються з-під землі в небо.

Та один камінь вирізнявся з-поміж інших. В нього була причудлива форма кулі, де-не-де трохи сплющеної, а десь і пощербленої. Скеля ця бачила життя: стара, як сам світ, вона нехай і не так високо, але точно гордо стояла в лісі і наче заманювала своєю незвичною формою людей до себе. Він ще молодим зупинявся і ночував під нею в одній з дюжини її маленьких гротів при основі. Та не він один: до нього в цих гротах були десятки інших людей, про яких зараз ніхто не може знати напевне, бо Колобок не розкаже, як це було.. Про сам Колобок розказують різні небилиці, але люди старші і знаючі лише посміхаються собі з тих причудливих історій. Вони здогадуються, що насправді приховує цей Камінь, але не осмілюються сказати вголос: бояться його гніву.

Читати більше

Метаморфози Альпініста

В нашому суспільстві поняття “Альпініст” – дуже швидкоплинне. Мало хто доживає до старості Альпіністом.

Зазвичай все починається із невеликих гір: це заманливе відчуття свободи, втоми, небезпеки, загубленості. Тебе затягує в цей омут свободи із шаленою швидкістю: он ти вже і сходив всі гори в доступному тобі районі. А в інших районах гори не звичайні! На них не тільки йти треба, а ще й лізти. Так-так, саме лізти, займатись скелелазінням! О.. це ще страшніше, ніж бути в горах самому. І ще краще, ніж просто ходити в гори! А що буде якщо це поєднати?

Читати більше

Теорія деградації художників

Жив колись художник Дмитро і малював він красиві малюнки простим м’яким олівцем на простому папері А4. Друзі та родичі казали, що в нього гарно виходить і, можливо, пророчили йому стати хорошим художником. Але з часом у Дмитра переставало виходити передавати душу та ідею того, що він хотів намалювати, з допомогою одного олівця. Тому він почав вдаватись до хитрощів: он малюнок вугіллям, он – сангіною, а ось і одноколірна акварель. На деякий час це його врятувало і його малюнки знову набули сили, якої мали колись. І часу треба менше: де не вистарчає вміння передати душу відтінками – врятує колір. Але і той час скоро минув і ось Дмитро вже малює різнокольоровою пастеллю та маслом: авось колір його врятує! І знову невелике спасіння. Так, наче стрибаючи з айсберга, який потрошки тане, на наступний айсберг в надії протриматись на ньому довше за попередній.

І тут в якийсь момент Дмитро помічає, що йому ліньки малювати і кольорові малюнки. Ой, що це тут? Фотоапарат? Більше не треба довго сидіти з альбомом і не треба стояти біля мольберта? Цик-цик: от і малюнок. Так.. Це те, що треба! Хвала богам ліні! Цик-цик.

Читати більше