Трекінг в Непалі
Posted by Taras Kushnir on October 27, 2018

“Сильні емоції і багато спогадів на все життя”. Якби мене попросили описати мою першу поїздку в Непал “в 140 символах”, це було б те, що я сказав. Давно я не бачив стільки всього нового, цікавого і вражаючого (у всіх сенсах, не тільки в хорошому) за такий короткий проміжок часу.

Якщо зробити короткий підсумок, то 16 днів у жовтні цього року я провів у південній Азії в маленькій країні, яка відома як найвисокогірніша країна світу. З цих 16ти днів 12 тривав трекінг до озер Гокіо, а решту часу - довелось провести в Катманду, столиці Непалу. В цьому пості я постараюсь описати загально сам трекінг і різні аспекти життя в Непалі.

Катманду

Катманду - доволі велике місто, в якому проживає більше мільйона непальців. Місто дуже низеньке і тому розлоге. Перші мої спогади із Катманду - місцевий транспорт і пилюка. Звісно, я чув багато веселих історій про дорожній рух в Азії загалом, але ці всі історії - ніщо в порівнянні з тим, що відчуваєш на собі. Мабуть, найкраще мені запам’яталась саме перша поїздка на таксі - з аеропорту до готелю. Рух в Катманду - лівосторонній, а основний принцип дорожнього руху, наскільки я розумів, - це відсутність зупинок. Наприклад, якщо хтось переходить дорогу (не на пішохідному переході, звісно, а просто де попало), то жодна машина в обох потоках не зупиняється, а старається об’їхати перешкоду. Якщо ж твій потік зупиняється (пробка), то ті, хто спішать найбільше, щохвилини сигналячи і не скидаючи швидкість, продовжують рух просто по зустрічній. Після кількох поїздок в таксі вже трохи спокійніше до того ставишся і сліпо віриш у свого водія.

Пам’ятаю, що під час першої поїздки в таксі я був настільки в шоці, що навіть не зважав на купу пилюки, яка через відкриті вікна залітала мені у, відкритий від здивування, рот. А пилюки в Катманду дуже багато. Не так, як може здатись, а справді багато. Постійний дорожній рух (машин різних розмірів, вело-рікш, мото-рікш, велосипедів, мопедів тощо), фактично, на всіх вулицях Катманду підтримує стабільний рівень пилюки в повітрі. Місцеві та японці стараються ходити в марлевих масках. Звісно, японці ходять в масках всюди, будь то Мюнхен чи Хельсинки, але в Катманду це, принаймні, оправдано. В туристичному районі Тамель пилюки стільки, що власники магазинчиків час від часу виходять із віником і обтріпують всі товари, які висять ззовні.

Thamel Туристичний район Тамель

Незважаючи на ці мінуси, Катманду - дуже цікаве і колоритне місто із великою релігійно-культурною спадщиною. В Катманду і його містах-сателітах (на зразок Патану), границю яких взагалі неможливо розрізнити, є величезна кількість різних цікавих храмових комплексів. Пішки добиратись до них я б не радив через купу пилюки, від якої навіть марлеві маски не завжди добре захищають. Громадський транспорт в Катманду є, але набагато простіше добиратись всюди на таксі - це дозволить зекономити багато часу. Щоб зловити таксі зазвичай не треба нічого робити. Ви просто виходите на вулицю в будь-якій годині дня чи ночі і все. Таксисти самі вас знайдуть за 2-3 хвилини. Деякі таксисти “ловлять” клієнтів будучи навіть за 200 метрів від своєї машини. Залишається тільки домовитись за ціну.

Я багато чув за те, що ніби-то євреї багато торгуються, але я думаю, що їм ще є куди рости до непальців. Взагалі, особливості ціноутворення в Непалі такі, що вам, як туристу, називають ціну, взяту взагалі зі стелі і помножену на коефіцієнт (зазвичай від 4 до 10). Бонус в тому, що майже завжди ціну можна зторгувати до адекватної, наприклад, постійно називаючи в 2 рази меншу ціну, ніж вам пропонують. Так працює не тільки з таксі, але й з туристичними сувенірами, підробленим трекінговим спорядженням, справжнім спорядженням та іншими речима. Просто із будь-чим, за що ви платите гроші. Майте на увазі, що в “ресторанах” і забігайлівках, де не торгуються, до ціни додають 10% Service fee (чайові) і 13% VAT (податок на додану вартість), тому фінальний чек буде на чверть більший, ніж в меню написано.

Souveniers Продавці сувенірів і фаст-фуду

Як відомо, Непал - дуже бідна країна, одна з найбідніших країн в Азії (навіть у світі), де основну частину бюджету складають перміти на 8-тисячники доходи з туристів. Якби на території Непалу не було 8ми з 14ти восьмитисячників і натовпи трекерів та альпіністів зі всього світу не тягнулись за ними сюди, навіть не знаю як би непальці виживали. Через цю бідність всі пробують заробити як можуть. Щоб ви розуміли, непальці - дуже маленького зросту, тому, якщо ви - біла людина середнього зросту, на вулиці в Катманду ви виділяєтесь так само, якби ввечері на Хрещатику ви їхали на одноколісному велосипеді і одночасно жонглювали палаючими кеглями. Непальці постійно намагаються вам продати найрізноманітніші речі - сувеніри, саморобні скрипки, одяг, спорядження, послуги гіда по місту тощо. Для різноманіття, в переддень від’їзду до нас “приклеївся” черговий юнак, який, як виявилось через деякий час, не збирається нам нічого продавати, “просто практикує англійську”.

Temples Площа Дурбар в місті Патан (частина Катманду)

В Катманду є багато різних цікавих храмів і місць, які варто відвідати. Особисто я рекомендую Swayambunath (храм мавп) і храмовий комплекс Pashupati (місце, де спалюють покійників). Ми також відвідали площу Дурбар в Патані, але там було менш цікаво. Єдине застереження щодо храму мавп: мавпи - дуже розумні, сильні і швидкі. Якщо вам хочеться покормити мавп фруктами, робити це треба дуже обережно (краще просто кинути фрукт в один бік і тікати в інший). Головне при цьому - не показувати мавпам, що ви дістаєте фрукти із своєї сумки, бо переконати їх, що в сумці фруктів більше немає вам буде ой як тяжко.

Більше фотографій з Катманду можна подивитись в альбомі у Flickr.

Трек до Гокіо

Добирання

Більшість треків (до базового табору Евересту, озер Гокіо, три перевали) починаються з містечка Лукла, до якого з Катманду можна долетіти невеликим літачком за $170 USD. Це “долітання” - це великий запутаний квест, який далеко не всім і далеко не завжди вдається пройти. Почати можна з того, що аеропорт в Катманду - це величезний базар, де поняття черги просто не існує. Навіть якщо ви придбали квиток заздалегідь, ваші шанси попасти у запланований день в Луклу - такі ж самі, як в непальського гіда, який в день польоту купив квиток і переговорив із авіаперевізником. Більше того, квиток, який ви придбали заздалегідь - це просто “бронь” справжнього квитка. Справжній квиток - написаний фламастером номер на бланку, подібному на звичайний авіаквиток. Думаю, годі й говорити, що він не має абсолютно нічого спільного із номерами рейсів на табло в аеропорту (так, там є табло). По-друге, навіть маючи на руках квиток з номером, написаним фламастером, ви не обов’язково попадете у свій літак і вилетите в Луклу. Ваш рейс майже напевно відкладуть через погодні умови в Луклі або через те, що єдина злітна смуга в аеропорту Катманду зайнята міжнародними рейсами, у яких перевага в русі. Якщо ваш рейс - на папері - після 10ї години, то його, швидше за все, просто скасують, бо після часу, коли його відкладуть, в Луклі вже назбираються хмари або піде дощ і всі польоти будуть занадто небезпечні в таких умовах. Наш рейс вперед відклали на 5 годин і ми попали в Луклу тільки тому, щоб від постійного надокучування авіаперевізнику нас переписали на попередній рейс. Чи долетів “наш” рейс в Луклу я навіть не знаю і глибоко в цьому сумніваюсь.

Добирання назад з Лукли в Катманду нічим не краще. Під час проходження квесту із добирання назад я зустрів одного француза, який не міг вибратись із Лукли три дні! Якщо рейси в Луклі скасували, у вас є можливість взяти вертоліт за $2000 USD в Катманду (вміщає 6 осіб) або пройти 3-денний трекінг в Шівалію, звідки взяти 9-годинний автобус в Катманду. За хорошої погоди, єдині рейси, які більш-менш очікувано відправляються, це 1й та 2й рейси на 6:00 та 6:30 ранку (в Непалі вирізняють рейси не за номером рейсу, а за порядковим номером відправлення в даний день). Стратегічна помилка, яку я зробив в цій поїздці - це виділив на добирання з Лукли в Катманду лише 1 день і взяв квитки на 8му ранку, а не на 6ту. Лише чудом ми прийшли в Луклу на день швидше, змогли оцінити маштаби трагедії, чудом знайти представника авіакомпанії в нашій лоджі і домовитись, щоб він нас переписав на рейс на 6ту ранку.

Lukla runway Злітна смуга в аеропорту Тенцінга-Хілларі (Лукла) і літак компанії Tara Air

В порівнянні з цим квестом навіть якось маркне факт того, що аеропорт в Луклі визнають одиним із найнебезпечніших аеропортів у світі. Злітна смуга нахилена під кутом 12 градусів і закінчується проваллям. У Вікіпедії на сторінці аеропорту є розділ із переліком нещасних випадків (останній в 2017 році). Якщо ще можна уявити як літаку злітати із такої смуги (падаєш у провалля і плануєш), то, на мою думку, сідати на таку смугу набагато важче за звичайну. Тим не менше, якщо ви читаєте ці рядки, це означає, що нашому пілоту це успішно вдалося.

Трекінг

Детально про логістику та планування треку по днях можна прочитати в окремому пості в блозі. Зараз можу відмітити, що трек проходять в такому порядку: Лукла - Пхадкінг - Намче Базар - Портсе Тенга - Доле - Мачермо - Гокіо.

Озера Гокіо - льодовикові озера на висоті від 4700м до 5000м над рівнем моря ідеального бірюзового кольору (крім першого міні-озерця). Буддисти та індуїсти вважають їх священними. Дойти до озер можна окремим треком від Namche Bazaar (легший варіант) або перейти з сусідніх треків через перевали Чо Ла (трек до базового табору Евересту) або Ренджо Ла (трек три перевали).

Crowds on trek Натовпи туристів на треку. Зупинка перед підйомом до Namche Bazaar

Якщо виходити з Namche Bazaar, трек до озер Гокіо та трек до базового табору Евересту перші кілька днів йдуть разом. Оскільки останній - найпопулярніший трек в Гімалаях, то і людей там найбільше. Якщо додати людей, що йдуть до Гокіо, ми отримаємо натовпи туристів, їх гідів, портерів, мулів та яків. Перші кілька днів (до розвилки за Namche Bazaar) ми йшли в настільки густому натовпі людей, що зустріли в ньому більше українців, ніж можна зустріти в погожий день в Таллінні. Красиві краєвиди показуються лише десь на 5й або 6й день треку (залежно який в кого темп). Відразу після Namche Bazaar на трошки часу стає видно Еверест і відносно довго - Ama Dablam і Thamserku, але після цього знову треба чекати аж поки піднімешся вище 4400. Камеру все ж треба нести напоготові: на треку попадається багато інших цікавих сюжетів, як то люди, села, яки тощо.

Для трекінгу багато людей наймають собі гідів та портерів. Хоча я дуже добре можу зрозуміти, навіщо людям портери (нести навіть помірно тяжкі рюкзаки на висоті буває доволі тяжко), то, щоб зрозуміти роль гідів, потрібно пройти цілий трек. За весь трек я виділив для себе кілька “корисних” функцій гідів. Гіди знають куди йти. Гіди радять вам страви з меню в лоджах і подають їжу замість власника лоджі. Під час самого денного переходу гіди розказують вам як називаються гори, на які ви зараз дивитесь. Гіди дзвонять і заброньовують лоджу на наступний день. От і все. Єдину корисну функцію - бронювання наступної лоджі може здійснити власник вашої лоджі, в якого точно є “кузен” в селі повище. Все решта - чергова варіація на тему “заробити хоч якісь гроші на туристах в Непалі”. Куди йти особливих варіантів немає, одна велика дорога. А за відсутності гіда їжу вам буде подавати просто власник лоджі або його діти/внуки.

Щодо портерів, то ситуація тут зовсім інша. Якщо вибрати що мене найбільше вразило за всю поїздку разом взяту, то це будуть саме портери. Портер - це не тільки професія, це стиль життя. Я бачив двох маленьких дітей, які носили приблизно 20-кілограмові газові каністри (єдине надіюсь, що вони були пусті і важили “всього” 10кг) по своєму селі. Носять вантажі тут і жінки, і старі і навіть немічні. Одного разу я бачив портера, який ніс 42 літри пляшечок кола/фанта/спрайт і ще 10 коробок всякої всячини. І вражає не тільки що носять портери, але й як вони це роблять. Портери носять свої вантажі на голові, а не на плечах чи на поясі, як задумані сучасні рюкзаки.

Porter Портер несе вантаж близько на 4700м над рівнем моря

Одного разу я спостерігав цікаву картину, коли портеру давило в спину щось в сумці трекера, яку він ніс. Недовго думаючи, портер скинув баули, взяв плоский камінь з дороги і почав завзято вирівнювати ним нерівність в сумці трекера. Коли його задовільнила форма, він накинув баули назад і продовжив підйом. Мені цікаво чи хтось знайшов потім свій побитий ноутбук або об’єктив того дня.

Вантажі тут носять також яки і мули. Впродовж всього треку час від часу проходять каравани від 5ти до 15 яків або мулів, нагружених всякою всячиною і позаду - їхній погонич. Яки по дорозі встигають і поїсти, і випорожнитися. Випорожнюються вони доволі якісно і стежка буває густо всіяна висохшими на сонці плоскими “дисками”, які зразу присипає пилюкою, якої на треку теж багато. Тому часто, коли йдеш із трекінговими палками, можна випадково наткнути палкою такий “диск”.

Проживання

Machhermo Machhermo, 4400м над рівнем моря

Високогірні села на треку, які розміщені кожні 400 вертикальних метрів, а подекуди і частіше, зараз живуть виключно за рахунок туристів. Майже всі будинки в селах являють собою лоджі або гестхаузи, в яких туристи можуть зупинятись наніч. В лоджі ви платите лише за їжу і символічну плату (наприклад, $1 USD) - за кімнату. Спершу може здатись, що за кімнату це замала ціна, але можете бути певні, ви отримаєте кімнату “на всі гроші”. Приміщення кімнат не опалюється і вночі, залежно від висоти, у вас цілком може замерзати в кімнаті вода. Принаймні, вітер з вулиці в кімнату не задуває і це вже добре. В кімнаті є 2 ліжка і 2 теплі перини, тому везти з собою зимовий спальник, зазвичай, не треба.

Dining room Їдальня в лоджі

В лоджах, крім кімнат, є загальне приміщення, де всі їдять. По периметру приміщення поставлені широкі лавки і біля лавок - столи. Посередині цього приміщення стоїть пічка, яку ввечері розпалюють. Дрів навколо немає і в якості палива використовують засохші кизяки яків. Для того, щоб розпалити кизяки, використовують керосин. Підпалюють так: головний приносить бляшанку з керосином, в керосин обмокають картонку і всередині (!) бляшанки відразу підпалюють запальничкою, біля критичної маси керосину. Потім з середини бляшанки горящу картонку несуть до печі і кидають всередину. Чому не можна підпалювати керосин на картонці в печі - мені не зрозуміло. Словом, ввечері в їдальні приємно тепло, хоча й буває трохи чути керосином і сухим яковим навозом.

Будь-які додаткові послуги в лоджі, крім сну/харчування - платні. Сюди входять інтернет, зарядка телефонів/фотоапаратів, холодний і теплий душ (так, вони тарифікуються окремо, хоча я не можу уявити хто там приймає холодний душ).

Трекери, яких ми зустріли в лоджах, розказували що в районі Горак Шепу (трек до базового табору Евересту) тепер придумали систему білетів для оплати ночівлі. На вході в село ви повинні купити квиток для ночівлі в даному селі, який коштує в районі $5 USD (доволі дорого, якщо порівнювати з іншими) і без якого в лоджі не пускають. Також в тому ж районі дуже тяжко знайти проживання індивідуальним трекерам без гіда, оскільки там ходить стільки туристів, що всі лоджі орієнтовані лише на великі групи. Тобто, суціальна комерціалізація.

Зазвичай всі лоджі відрізнялись в незначних деталях, але деякі лоджі, які ми бачили, були орієнтовані на німців. На лоджах були прикріплені німецькі плакати, всередині власник говорив по-німецьки і там зупинялись великі групи німців. Всередині такі лоджі виглядали чуть-чуть краще за інші, мали більше сонячних батарей, ніж інші. Швидше за все, німці або якісь німецькі клуби в них спеціально інвестували. А в лоджі в Гокіо, в якій ми зупинялись, виявилось, що власник лоджі - взагалі з Колорадо.

Харчування

В лоджах є доволі велике меню, де можна замовити страви непальської та європейської кухонь. Коли ви замовляєте страви європейської кухні, тяжко вгадати що саме вам принесуть. В будь-якому варіанті, це буде не те що ви очікували, певна фантазія повара на тему того, як він думає буде виглядати “піца”, “хеш-браун” або “стейк”. Навіть замовляючи ту саму страву в двох різних лоджах вам принесуть дві різні страви. Їжу, яку подають у всіх лоджах на треку, хорошою назвати тяжко. Це буде дуже проста і некалорійна їжа з не дуже приємним смаком. Враховуючи, що через висоту у всіх ітак відсутність апетиту, непальська їжа явно не сприяє відновленню сил.

Непальська кухня представлена, в основному, двома стравами: Мо-Мо та Дал Бат. Мо-Мо - це аналог наших пельменів продовгастої форми із м’яса яка або з овочами (є ще варіант з “сиром”, але я так і не зрозумів його відмінність від варіанту з овочами). Мо-Мо зазвичай подають із гострим соусом (як і все решта). Ціна коливається від 200 до 400 непальских рупій залежно від висоти. Дал Бат - це рис із кількома додатковими стравами: мисочка бобового супу, мисочка тушених овочів та мисочка з м’ясом (якщо ви не замовили вегетеріанський дал бат). Рис смакує як рис, а всі решта додатки - як всі решта страви в Непалі, на жаль. Ціна - від 600 до 1000 рупій залежно від висоти. Дал бат в непальському ресторані в Хельсинки був божественно смачний, якщо порівнювати із оригіналом.

Dining room М’ясна лавка в Катманду. На треку м’ясо зберігають не в кращих умовах

Є один ньюанс з кухнею: страви з м’яса закінчуються в Namche Bazaar (приблизнь 3й день треку). Всюди вище м’яса немає, тому що поки його туди донесуть, воно спортиться. Тому про м’ясний дал бат вам залишиться тільки мріяти. А ще, якщо ви будете замовляти “chicken soup” (курячий суп) в лоджі, не дивуйтесь, якщо вам принесуть просто гарячу рідину із гострими спеціями - всі супи відрізняються тільки кубиком “галіна бланка”. Годі й говорити, що жодної курки в супі не буде.

З напоїв доступна велика кількість різних чаїв. Звичайний чорний чай, масала чай (чорний чай з молоком та гострими спеціями), Ginger Lemon Honey (концентрат лимону розведений в гарячій воді з імбирем та медом). Напої можна замовляти як окремими чашками, так і в термосах (1, 2, 3 літри). Чай коштує від 100 до 200 рупій за чашку.

Є кілька порад, які я можу дати трекерам стосовно їжі. Ніколи не замовляти стейк з яка. Ніколи не дивитись в якому посуді готують вашу їжу. Запам’ятайте, “незнання - це щастя”. А ще, якщо ви не будете знати що замовити з їжі, візьміть жарену картоплю з яйцем. Як казав один трекер, неможливо спортити жарену картоплю.

Здоров’я

Трекінг в Гімалаях - доволі безпечна діяльність, якщо до нього добре підготуватись. Надокучати вам можуть тільки “гірняшка”, без неї ніяк, і кілька дрібниць поменше. Гірська хвороба в тому чи іншому вигляді у вас буде, до цього треба буде готовим. Офіційно гірська хвороба може починатись від висот 2500м над рівнем моря і вище. Це річ, яка дуже індивідуальна і в кожного вона буде мати різні симптоми. Найтиповіші - головна біль, відсутність апетиту, поганий сон, задишка. Всі загострення лікуються тим, що ви спускаєтесь метрів на 500 чи більше вниз. В критичних випадках - спуск гелікоптером або поміщення в барокамеру (в селах повище - Machhermo, Gokyo - є рятівні центри, в яких є необхідне обладнання).

Інша найрозповсюдженіша “хвороба” в трекерів - Khumbu cough (кашель Кхумбу). Знаходження вище 4000 метрів впродовж тривалого часу приводить до того, що ви постійно дихаєте дуже сухим і холодним повітрям. Це подразнює слизову оболонку носа і горла і, найчастіше, приводить до кашлю. Кхумбу - льодовик, по якому проходить перша частина сходження на Еверест, в честь якого названа ця зараза. Для цього можна з собою взяти пастилки для горла - на час походу трошки допомагає. В лоджі можна дуже просто відрізнити трекерів, які йдуть вверх і які спускаються вниз по тому, хто кашляє, а хто - ні.

Далі по популярності йде діарея, викликана антисанітарією. Як нам розказували в британському центрі рятуальників в Machhermo, діарея тут викликана, як це не дивно, випадковим попаданням калу в їжу. Стається так в основному через брудні руки. Мила в туалетах на треку, звісно, немає, але в багатьох їдальнях стоять гелеві дезинфектори. Також буде розумною ідеєю мати подібний невеликий особистий дезинфектор або дезинфікуючі вологі серветки.

Замикає хіт-парад біль у суглобах (в основному, коліна) від перевантаження (якщо ви не звиклі до походів). Додатковий день відпочинку може допомогти, але якщо біль сильний, вам може знадобитись оренда коня або мула і спуск вниз.

Вода в Катманду і на треку перебуває в плачевному стані. В Катманду, як пише вікіпедія, вона “на грані зараження”, а на треку - всюди ходять яки і їхні екскременти мають великі шанси попасти у воду. Для того, щоб мати що пити, ми використовували фільтр Sawyer і таблетки Katadyne для очищення води.

Фото

Більше фотографій з треку можна подивитись в альбомі у Flickr.

Поїхати не можна залишитись

Непал - це, безумовно, інший світ. Не кращий, не гірший, просто кардинально інший до всього, чого я звик. Поїхати туди вартує хоча б для відчуття повного культурного шоку. Трекінг в Гімалаях - зовсім не такий, як трекінг, мабуть, в будь-яких інших горах світу. Маштаби гір та відстаней, як і прекрасні краєвиди, просто вражають. З точки зору елементарного комфорту, перебування там тяжко назвати приємним проведенням часу, тому кожен може вирішити для себе де поставити кому. Щодо мене, то я абсолютно не жалію про поїздку і хоча поки свідомість гонить такі думки з голови, у підсвідомості я питаю себе: “коли знову в Непал?”.


Сподобався пост?
Підтримайте блог!


comments powered by Disqus