Альпінізм в Арко
Posted by Taras Kushnir on April 22, 2018

Пасха в Італії - подія, яку не можна пропускати будь-якою ціною. Вся справа в особливій випічці, яку можна придбати за 2 тижні до Пасхи і залишки - після. Арко - місце в Італії, в якому скелелазам та альпіністам необхідно бувати хоча би раз на рік. От і виходить, що немає кращого часу їхати в Арко, ніж на Пасху. Смачно поїсти і добре полазити - що може бути краще?

Взагалі було б чесніше назвати цей пост “Сезон дощів у Арко” або “Болото в Арко”. Готуючи наполеонівські плани на цей виїзд, ніхто і не здогадувався, що погода буде знущатись над нами вздовж і впоперек. Незважаючи на такий провал із погодою, це був мій найкращий виїзд на скелі в особистому заліку за останні 2-3 роки. А кількість спожитої випічки - не дозволила сильно схуднути за 16 днів виїзду. Про брудні деталі нашого обжирання можна дізнатись під катом.

Взагалі про паски я раніше не знав. Всьому виною виїзд в Арко рік назад весною, коли мені запропонували попробувати паску. Спочатку безплатно. Коли ж я скуштував цей божественний хліб із цукатами із шкірок апельсину і мигдалем зверху і повернувся за добавкою, паску мені вже пропонували за гроші. Ось коротка історія того, як я на них і підсів. Після повернення з Арко ледве вдалось протягнути 2017й рік. Від постійного вою у м’язах і кістках, я на стіни лазив на місцевому стенді і вже коли зимою стало взагалі погано, прийшлось негайно купувати квитки в Арко. Останні 2 місяці я ледве дотягнув на дешевих цукерках з магазину, ефект від яких пропадав вже за 4 хвилини.

Паска На гарячому

В проміжках між тим, коли чергову паску вже було з’їджено, а наступної ще не було, дощові дні в кемпінгу Zoo проходили одноманітно сіро, мокро і холодно. Навіть радість від такої вистражданої та дуже довго очікуваної групової перемоги над Андрієм Гірняком в Брідж пройшла доволі швидко.

DSC_0566

Лиш зрідка, один раз на три дні дощів, виходило сонце. Воно дозволяло мінімально просушити речі, сходити в магазин за пасками на найближчі кілька днів і навіть трохи полазити на скелях. Скелі, як по команді, висихали за кілька годин сонця, тому навіть після кількаденних злив можна було безперешкодно лазити на більшості маршрутів.

Оскільки я вже 6 місяців, як більше не лазив на божественних стендах Мюнхена, приходилось знову звикати до лазіння із шнурком. Тепер, принаймні, скелі були знайомі. Перші дні пройшли із штурмування секторів із маршрутами рівня 6а, які не мали іншого виходу як піддаватись нашому напору.

Кемпінг Zoo, в якому ми зупинились, має дуже вигідне геополітичне становище. Якщо йти стільки ж, як до магазину із морозивом Gelatelia Tarifa, тільки в інший бік, легко попасти під найближчу стіну: San Paolo.

San Paolo wall В кінці маршруту на стіні San Paolo. Якщо-що, він просто поправляє каску

Сама стіна San Paolo складається із двох сходинок висотою по 200-300 метрів кожна. Якщо ви - швидкі із напарником(-ми), можна в один день робити маршрут на нижній сходинці і потім продовжувати на верхній. Якщо ви - не дуже швидкі, можна або лазити тільки маршрут на нижній сходинці, або пішки заходити на неї і лізти маршрут на верхній. Незважаючи на те, що вся нижня сходинка San Paolo покрита доволі густою рослинністю, на ній зустрічаються точкові місця із цікавим лазінням.

Наполеонівські плани на цю поїздку однозначно включали мультипічі. Лазити треба було в трійці. От і підвернулась нагода полазити сучасною технікою із книжки “Advanced Rock Climbing”, яку минулого року випустив Topher Donahue. Суть цієї техніки в тому, що трійка лізе з двома шнурками, нижній з яких час від часу закріплюють статично (як перила). І, поки перший та другий лізуть наступний шнурок з нижньою, третій лізе соло з верхньою з допомогою Progress-capture device (на зразок Wild Country Ropeman 1 або 2). Найважливіша перевага, якщо все робити правильно, в тому, що швидкість такої трійки має бути еквівалентна швидкості двійки. Плюс немає деяких небезпек, як то можливості скидання каменя один на одного, якщо лазити методом “швидкої трійки” один над одним, де лідер вибирає двох одночасно.

Спробувавши цей метод на простому маршруті, в нас не все вийшло дуже райдужно в плані швидкості роботи із спорядженням, але особисто мені метод сподобався. Думаю, що його можна дуже корисно експлуатувати в майбутньому.

DSC_0045

Спортивна частина виїзду пройшла для мене особливо успішно. По-перше, я заліз свій борг Grisu 7a+! А в останній день виїзду мені вдалось залізти на 3тю спробу ще одне 7а Patata на скелі L’orto і Sedanorapa 6с+ на онсайт вдодачу там же. Найдивовижніше для мене в цьому те, що до виїзду я тренувався виключно на стенді для болдерінгу в Таллінні. Займався я capacity training і мушу сказати, що воно працює для мене. Я дуже довго чекав цього “повернення у форму”, в якій був в Україні і яку втратив, лазячи, в основному, лише болдерінг.

Сергій з Андрієм останнього дня позалазили Carote 6с на тій же скелі L’Orto і поїхали додому не з порожніми руками. Взагалі там сектори із маршурами Rapa, Carote, Patata, Brocoli, Spinacci - хтось явно збирав на салат або суп.

Найкраще, чим себе можна зайняти в погожий день відпочинку - це сходити на якусь із віа-феррат навколо озера Ґарда. Моя улюблена віа-феррата проходить по гребеню Cima Capi над озером.

DSC_0151

Кожен раз переконуюсь наскільки Арко - унікальне місце і наскільки туди хочеться повертатись ще і ще. Ciao!


Сподобався пост?
Підтримайте блог!


comments powered by Disqus