Leg day
Posted by Taras Kushnir on November 19, 2015

Улюблений жарт боді-білдерів - “Friends don’t let friends skip leg day” - про те, що нікому не подобається займатись ногами, а ось торсом - подобається. В результаті виходять хлопці із великим, розкачаним штангами і штучними білками, торсом і тоненькими ніжками. Особисто я не знаю таких бодібілдерів, але зате знаю багато скелелазів із дуже подібними проблемами. Я опишу вам кілька ситуацій і можливо ви впізнаєте себе або когось із друзів.

По-перше, No day is a leg day. Коли скелелаз приходить на тренування, першим ділом він трошки крутиться, розминається, можливо підтягується. Але все це він робить, кидаючи швидкі погляди на кампус-борд. Не знаю, чому, але всім кампус здається панацеєю і чудесним вирішенням всіх проблем. Після розминки “досвідчені інструктори” відправляють новачків на кампус робити якісь прості вправи, а потім самі йдуть пострибати по планках, аж поки пальці боліти не стануть. По-друге, коли їм не вдається пролізти болдерінг, вони думають “я недостатньо сильний для цього. Потрібно більше накачатись” і наступного тренування вони стараються ще більше на кампусі. Чомусь немає збоку того, хто би їм сказав, що вони кожного руху міняють ногу або роблять всі рухи статично. Єдине “правильне” рішення - стати сильнішим.

Потім приходить момент, коли горе-скелелази не можуть кудись підняти ногу або дотягнутись подалі і виявляється, що в них немає розтяжки. Або пресу. Або вони не вміють скручуватись. Або переставляють ногу на кожній зачіпці, замість того, щоб відразу поставити її туди правильно. Але єдине, що вони бачать, коли кращі скелелази роблять ці рухи, - це як легко і невимушено в них це виходить і вони далі думають, що треба ставати сильнішими. Був би сильнішим - міг би ногу спокійніше ставити.

Ці всі помилки могли би бути вирішені з самого початку, якби ті, хто тренує скелелазів (або й самі скелелази) почали приділяти увагу іншим аспектам тренувань, крім сили: техніці, міцності тіла (прес і м’язи-антагоністи), гнучкості. Але ні.. No day is a leg day. Замість того, щоб досягати своєї мети по-трошки, цікавіше пожертвувати цими тренуваннями, але помучитись на кількох тяжких болдерів із друзями, які щойно змогли застрибнути на одну планку далі на кампусі.

Якщо подивитись на проблему з іншої сторони медалі, то навіть якщо ви будете вічно висіти на кампусі, нічим добрим це не закінчиться. Одноманітні тренування мало того, що набридають, так ще й перестають давати достатній стимул м’язам та зв’язкам за рахунок того, що відбувається адаптація організму до цих навантажень. Саме для цього тренування ефективніше робити циклами (витривалість / сила) або змінювати вправи, які ви робите. Але навіть це, буває, надоїдає. Тому важливо деколи давати собі розвантаження: під час циклу насичених тренувань можна розслабитись і провести один день просто лазячи болдери з друзями або пробуючи нові траси.

Щодо кампусу, то, як казав Вольфган Гюліх, “Сильним стати легко. Тяжко стати сильним і не травмуватись”. Кампус-борд по-праву належить до найтравматичніших скелелазних тренажерів, але зовсім не тому, що він такий “поганий”, а тому, що його неправильно використовують. Особисто я вже два роки не роблю стрибків на кампусі (лише легкі вправи і з ногами на планках/зачіпках) і це не заважає мені лазити в своє задоволенні і, що важливо, зовсім не гірше, ніж я лазив (наприклад, залізти 7c чи 7b останнім часом).

Тому найкраще тренуватись різностороннє і з друзями: ви будете мотивувати одне одного робити вправи, які іншому вдаються краще, ніж вам. І деколи робити перерву щоб від всього відпочити. Train smart, climb hard!


Сподобався пост?
Підтримайте блог!


comments powered by Disqus