Безенги 2012. Частина перша. Вступ
Posted by Taras Kushnir on October 2, 2012

Поки свіжі спогади, хочеться написати про те, як і де я провів незабутній місяць цього літа. Альптабір “Безенги”, Республіка Кабардино-Балкарія, Росія.

 

Враховуючи скільки всього сталось за цей час, навіть тяжко почати з чогось конкретного. Коротка передісторія. Сам я є поточним членом львівського гірського клубу “Екстрем”. З минулого року відвідував “школу альпінізму”, крім цього сам займаюся скелелазінням та походами в Українські Карпати. У великі гори манило завжди, а, наслухавшись історій про “Безенги”, як про місце, куди один раз приїхавши, захочеться повертатись знову і знову, вирішив для себе, що неодмінно треба туди попасти.

Цього року закінчили школу альпінізму близько 13 людей. З них 8 людей їздило на кримські збори в травні. А в свою чергу з них тільки шестеро поїхали на Кавказькі збори. Квитки купили з горем пополам. Привіт Укрзалізниці! З самого ранку в перший день продажу квитків за 45 діб квитків “вже не було”. Але, як казав старшорозрядник, який таки дістав квитки, “підкуп - страшна рушійна сила”, тому які не які, але квитки в нас були. Це додало певної визначеності нашій поїздці, як мінімум, окреслило її межі хоча б з одного боку. А це було ще й як необхідно. В мене на роботі було проблемно пояснити, що мене “літом не буде приблизно місяць, не знаю з якого числа до не знаю по яке”.

Збори спорядження я почав заздалегідь. Десь так за рік до поїздки. Користувався хендами, розпродажами в США на чорну п’ятницю, форумом travel.org.ua, під якого написав простий парсер з автоапдейтом топіків по ключових словах тощо. Словом, використовував всі шанси, які міг. Результатом цього вийшов досить непоганий комплект спорядження, хоча, я вважаю, що можна і треба було брати ще. Наприклад, жумар, якого я не придбав і не взяв з собою, і про що потім пожалів. А кілька речей, як водиться, купляв мало не в останній день (кішки, додаткові карабіни).

Така перша поїздка у високі гори в плані спорядження - чорна коробка. Ти знаєш, що треба брати лише з нечітких та іронічних порад старшорозрядників. А спорядження того треба до біса багато. Як мінімум, в кожного з цьогорічних новачків вийшло по 2 рюкзака. В мене це був Millet Khumbu 75+10 та Millet Peutereu 40. Оба заповнені по краї і, як мені дома здавалось, тяжко підйомні. Я ще не знав, що дуже б то навіть згодом буду їх обох на собі тримати і вважатиму, що це норма.

Їхати нас мало не так вже й багато - в районі 12-14 людей разом (не всі учасники зборів мали змогу бути повний термін зборів). Як зараз бачу себе на львівському вокзалі в очікуванні всіх людей, які мають їхати. Ми тільки носимо і носимо рюкзаки. А попереду - дві з половиною доби дороги до П’ятигорська з пересадкою в Києві, жаркими плацкартами, пограничниками та іншими незабутніми моментами, які так чи інакше присутні в залізничній системі, успадкованій з часів Радянського Союзу.

Плани в нас були амбіційні. Як мінімум - залишитись живими закрити третій розряд з альпінізму по українських правилах і як максимум - після цього ще сходити на західну вершину Ельбруса. Далі буде.


Сподобався пост?
Підтримайте блог!


comments powered by Disqus