Безенги 2012. Теплий кут
Posted by Taras Kushnir on October 26, 2012

Так, саме теплий. Це назва одного з класичних місць для стоянки у Безенги. 3400м над р.м. Вертиклаьний підйом 1.3 км з базового табору. Ми його зробили за 6ть годин. Це був наш вихід у високогір’я на 7м днів - 3 запланованих сходження, 3 дні відпочинку, 1 день непогоди. Хех.. якби ж то.

Дойшли ми спокійно, альпіністською ходою, дихаючи носом та повільно переставляючи ноги. Ледве дойшли. Теплий кут при першому знайомстві здався ніфіга не теплий. Дуже б то навіть пустинний і холодний.

Теплим він називається тому, що повернутий він на захід сонця і тому туди ніби то має найдовше світити сонце.

Цього разу ми вже взяли досить багато їжі. І кисіль. І горохові супи. І навіть цукор і чай :), сало, ковбаси, часник, піджарка.. Словом, жирували ми. Поїли, лягли спати - наступного дня маршрут #1 - пік Гідан-тау 1-Б, відкривашка. Назначили чергових, прокинулись в 3й ночі, поїли вівсянки із сухофруктами, зібрали спорягу і пішли до інструктора. Зоя зібралась і в 4й годині ми вийшли на свій перший маршрут на Кавказі. Ох скільки там було брна на підході! З 3400 теплого кута до 3900 - суцільне брно. Невеликий відпочинок. Ми в цирку перед Гіданським хребтом. І знов брно. Мене особисто тоді капітальненько прихватила горняшка. На хребет я ледве вийшов. Боліла голова. Задишка навіть під час спокою. Було весело. Рух по хребту був досить непростий, як на 1-Б. Тут і скельні куски і льодові. Було різноманіття, брна не було. Було льодолазання. І лазіння по скелях, де кожна зацепка рухається. Це всюди.

На вершині ми посиділи, перекусили і гайда вниз. Спуск відбувався по іншому маршруті, ніж підйом: ми йшли по добротній сипусі. Брно нас переслідувало. Перший кусок пролягав по вузькому кулуару, який ми проходили по черзі. Коли десь п'ятеро з нас спустились в більш-менш безпечну ділянку, спуск почала Люба, яка пройшовши кулуар і вже наближаючись до нас, стала на доволі великий камінь (десь якраз як від пояса до голови), поїхала, зробила з ним кувирок чере голову, камінь її притиснув, потім вони зробили ще один кувирок і камінь поїхав далі, а ми кинулись до Люби. На щастя, вона не постраждала. Це було справжнє диво і стрес для всіх нас: перший вихід і аварійна ситуація. Думаю, не я один серйозно налякався. Але все обійшлось. Ми спустились вниз до теплого кута. Всі були цілі. Там нас чекав теплий чай і чудовий захід сонця

![](/assets/images/posts/2012/10/IMG_1826.jpg)

Правда, після чудового заходу нас чекали 2 дні непогоди. Непогода ця була дивна. Вночі, коли нам треба було виходити на маршрут, йшов дощ, а вдень світило сонце. В основному. Це нам портило всі плани. Дні ми проводили граючи в мафію з пограничниками, які теж там проходили навчання. На фото нижче Кирил і Антон. "Я думаю, что мафия существует..", починав свою промову Антон і це стало певним мемом в нашому вузькому колі. Ці хлопці були пограничниками-інструкторами, мали свій загін "новичків", ними і опікувались.

![](/assets/images/posts/2012/10/IMG_1846.jpg)

Крім гри в мафію ми постійно спостерігали каменепади з "Арбуза". Арбуз - це льодовик, який сповзав з Архімеда і колись (як нам розказували, років ще так 20 назад) був досить великим та справді схожим на гарбуз. А тепер він має досить жахливий вигляд і з нього постійно сипе камінням. Наш інструктор, Зоя, казала, що колись навіть до табору долітало з Арбуза.

![](/assets/images/posts/2012/10/IMG_1818.jpg)

Після цих трьох днів непогоди в нас залишилось продуктів лише на 3 дні. І відтоді почалась погода. В наступні дні ми здійснили сходження на пік Архімеда, пік Укю та ще один маршрут на Гідан, тепер вже по 2-А. Ми робили по маршруту в день. Без днів відпочинку. По сипусі, брні та льодовиках. В ті три дні ми виклались, як тільки могли. Приходили змучені в теплий кут, їли-пили і багато-хто відчайдушно старався заснути вже десь в 8й годині вечора, бо наступного дня в 3й треба вставати. Пам'ятаю вівсяні каші з сухофруктами, сипуху по дорозі до Архімеду, пам'ятаю як горняшка помаленьку відступала і давала можливість насолоджуватись процесом.

![](/assets/images/posts/2012/10/IMG_1859.jpg)

Пам'ятаю роботу в зв'язках і радісні, але стомлені погляди на вершинах, пошук записки і складання своєї. Пам'ятаю ноги того, хто йшов переді мною на виході в 4й ночі, коли ти бачиш тільки те, що освітлює твій налобний ліхтарик. Ми виклались, пройшли, змучились. Ми майже зробили 3й розряд. Залишалась одна гора. А сил було мало.

![](/assets/images/posts/2012/10/IMG_1947.jpg)

Як і маршрутів, які ми мали пройти (ми пройшли відкривашку, дві 2-А та одну 2-Б. Для закриття третього розряду треба було сходити ще одну 2-Б). Рівно як і продуктів.

Поки ми були в теплому куті, в базовому таборі стались деякі події, які байдужими залишити нас не могли: в базовий намет зайшла корова і побушувала там. Багато продуктів (яблука, капусту, моркву) поїла, багато потоптала, на решта продуктів наклала кілька кучок своєї пахучої субстанції. На більшості продуктів були "осколки" мін. Чисто символічно, корова наклала навіть на чийсь рожевий рушник, який висів в той час на шнурках.

![](/assets/images/posts/2012/10/IMG_1273.jpg)

На щастя, продуктів нам хватило.. Дещо ми відчистили, деякі продукти нам скинули інші альпіністи, які їхали додому і брати з собою продукти не хотіли. А корів ми відтоді невзлюбили особисто, хоча погані історії старшорозрядники нам розказували ще раніше.


Сподобався пост?
Підтримайте блог!


comments powered by Disqus