Безенги 2012. Льодові та Брно
Posted by Taras Kushnir on October 26, 2012

Ледве доклигавши до Суддєйських ночовок, ми скинули свої черевики та, як-не-як перекусивши, позалазили в палатки і спальники. Спати нам прийшлось недовго. Все-таки перша ночівля на якій не якій, але висоті (2800м над р.м.). Дехто не спав на новому місці. Дехто не спав через горняшку. А дехто, як завжди, хропів на всю стоянку.

Рано ми взяли всю спорягу і пішли на льодові. Для цього майже перетнули по ширині льодовик. Виявилось, що льодовик - не голубого кольору з білим. Принаймні, там, де ми йшли, він був досить брудний (пилюка з осипів та лавин) і пронизаний маленькими та середніми потічками, які закінчувались в глибоких чорних колодязях. І всюду ці тури, чорт би їх побрав.

Дойшли до льодопадів. Саме там в нас проходили льодові заняття. Трошки недоходячи до сераків. Що таке сераки? Якось на Міссес-Кош Люба (новачок) запиталась в Сергія Талана (наш найкрутіший альпініст) “Сергій, ну ви ж знаєте рельєф? Ви можете мені сказати, що таке сераки?”. “Етот нєловкій момєнт” пройшов, всі посміялись. Виявилось, що Сергій рельєф таки знав. Але сказав Любі, що вона сераки побачить сама. От і побачила. Це такі невеликі льодові гірки - куски льодопаду (сераки власне і падають)

На льодових ми спочатку “розминались” - стрибали в кішках навколо осі, направо, наліво.. словом по-всякому. Потім вчились закручувати бури, робити станції, лазили з верхньою і нижньою. Це ж повторили наступного дня. Тоді мені неповезло з чаєм. Кип’ятив воду на пальнику і.. ми забули кришку. Накривав каріматом-підсрачником. В результаті 2 рази перекидав банячок аж поки газ майже не закінчився.

В той же день сталась ше одна цікава подія. Але спочатку невелика передісторія. В Безенги є кілька душів. Словом, для альпіністів є 1 загальний душ, але кілька інших теж є в інших хатках. Коли ми всі вперше пішли митись, всі крім одного пішли в цей загальний душ (там тобі і тепла вода, і зеркало). А один з наших цього душу не знайшов, пішов в інший, там була тільки холодна вода, він геройсько (чи глупо) там помився, і отримав ангіну і курс антибіотиків на 5ть днів. Звичайно, йому хотілось теж на льодові з нами, але інструктор такі вольності йому заборонила. Але відколи ми вийшли на заняття, цьому легіню “несподівано покращало” і він подумав, що цілком собі може піти до нас, що він і зробив. Нам з табору повідомили, що він вийшов, коли ми повернулись з льодових, але його самого досі не було. Тут ми почали переживати, відрядили двох бійців йому назустріч. Повернулись вони разом годині в 11й (в 3й ночі на вихід), добре що повернулись. Зоя була “рада його бачити”, передала “сердечний привіт” і всі пішли спати.

Наступного дня після двох днів льодових ми мали йти на нашу першу гору - пік Брно. Ох, скільки ми наслухались за це Брно.. Ще в автобусі до Безенги з нас сміялись, що ми маємо сходити на Брно. Це досить висока гора - майже 4200. І весь маршрут складається з сипух. Це була би суцільна мука. Ми вже навіть по дорозі називали невеликі сипухи “брном” і ця назва з власної стала загальною. Брно було повсюду. На моренах біля льодовику. На підходах. На спусках. З брном приходилось боротись. Один поганий крок і тебе вже спустило на 2 кроки вниз. Але на пік Брно ми так і не пішли. На наступний день в 3й ранку був дощ. Дощ був і в 4й і в 5й ранку, а далі не було сенсу чекати. Непогода. Ми думали, що нам повезло і брна більше не буде :) наївні новички..

Продукти наші підійшли до свого кінця. Думаю, слід розказати за продуктову допомогу. Тоді на суддєйських стоянках вертоліт перед нашим виходом на Брно приніс з собою двох “нових русскіх” з золотим айфоном, дровами і шашликом. Тільки “дєвочок” не було. Ми після сніданку поїли деякі продукти, які після них залишились і розділились: люди, які більше змучились - пішли в базовий табір, а решта - пішли на курсантські ночовки на 3325 м над р.м. - в акліматизаційних цілях. А наші старшорозрядники тоді пішли на сам пік Курсантів - це була їхня гора-відкривашка. (всі новоприбулі мають сходити 1 гору на 1 категорію меншу, ніж вони ходять зазвичай, щоб “пригадати” все, що треба).

Коли ми зійшли на курсантські ночовки, там вже були двоє спасів - Казім і його друг. Вони нас пригостили снікерсом, яблоком, 2ма пачками сушених бананів та чаєм. Це була нечувана розкіш, бо, як я вже казав, на цей вихід ми взяли дуже і дуже впритик їжі. Поки ми сиділи на курсантських, з Дих-тау, який лежить зовсім неподалік, сходила собі лавина

Взагалі на рахунок лавин та каменепадів - то все так дивно. Ти собі сидиш, а за кілометр від тебе сходить лавина або осип рухається, або каменепад. Воно спочатку страшно, потім якось трошки звикаєш, але я до кінця звикнути не зміг.

Коли ми спустились на суддєйські ночоки, ми дочекались наших старшорозрядників з Курсантів та пішли в базовий табір. Там нас чекала смачна вечеря, яку приготували ті, хто прийшов скорше. Коли ми поїли, нас знову успішно засосали спальники і ми забулись в солодкому сні. Перший вихід у високогір’я ми зробили.


Сподобався пост?
Підтримайте блог!


comments powered by Disqus