Безенги 2012. Кінець історії
Posted by Taras Kushnir on October 26, 2012

Ми повернулись в базовий табір Безенги з теплого кута в піднесеному настрої: все-таки зробили 3 гори підряд (тобто виконали наш план щодо теплого кута). По приході ми, знову ж таки, смачно поїли, розставили намети і пішли святкувати наше повернення - в бар на хичіни, а потім перенесли святкування в кімнатку, де успішно це святкування і закінчили.

Наступні 3 дні проходили так: погода була дуже мінлива: то падав дощ, то світило сонце. Ми то їли, то валялись. Святкували і не святкували. Для мене ці дні були по-своєму особливі, згадую їх як романтичну частину поїздки.

Вже під кінець “днів відпочинку” ми почали турбуватись - завтра на вихід, а погода така мінлива. План був незмінний - ми збирали речі і готували їжу: останній маршрут на пік Курсантів, 2-Б, майже нема брна, лід і скелі. Мало бути цікаво. І що ви думаєте? Як по розкладу ранок наступного дня

Як на замовлення на небі ні хмаринки. В піднесеному настрої ми взяли наші рюкзаки і попрямували на курсантські ночовки. Шлях вже не видавався таким тяжким, як в перший раз. Ми доволі спокійно дойшли до суддєйських ночовок, відпочили там і, через 40 хв, почали підйом на курсантські ночовки. Там нас чекав сніг і лід на озері, бо якщо в базовому таборі дощ, у високих горах - сніг і заметіль

Нашвидко розклали штурмовий табір, поїли, домовились хто завтра черговий і полягали спати. Спалось добре, ми знали, що скоро гора. Надихала і практична відсутність сипухи. Рано ми піднялись по льодовику, почали лізти з проміжними точками, добрались до верху, там продовжили рух перестрибуючи та проходячи тріщини на тому льодовику - спускались на місток тріщини, переходили на другий бік і тритактовим пересувались вверх. Невдовзі ми опинились на великому льодовому плато, по якому дойшли до нашої цілі - початку маршруту на Курсанти. Це був невеликий кусок скелі, по якому я ліз 40 хвилин, замерз в руки і заморозив всіх, хто чекав внизу. На щастя, далі діло пішло швидше, були скелі, було хоч якесь лазіння. Були страшні дюльфери по ребру хребта (бо треба було дюльферяти по гострому ребру і в теорії було куди падати що вліво, що вправо)…

Вже перед початком дороги назад ми спустились з перемички між вершинами Курсантів на льодовик і почали вдягати кішки. Тут ми почули глухий звук десь під нами - льодовик тріснув. Перелякані, ми почали вдягати кішки швидше, кричати Зої, що треба тікати, але вона залишалась спокійна, каже: “ну так, льодовики тріскають. Спокійно, все добре”. Але спокоєм і не пахло! Ми отримали чудову мотивацію поскорше звалити з того місця.

По дорозі назад ми проходили по шляху підйому. Тобто через льодове плато, тріщини в льодовику і спуск по льодовику. На другому пункті стався невеликий індицент - один наш учасник впав в тріщину в льодовику. Впав на глибину метрів шість. Йшов він зі мною в зв’язці. З нами йшла на “скользящому” Зоя. В якийсь момент відчув, що шнурок натягнувся. І почулись дальні голоси “він попав в тріщину!”, “не може бути, як в тріщину?!”. Так і виявилось, один наш боєць спукаючись по схилу тріщини не йшов трьохтактовим, а йшов спиною до схилу і полетів. На щастя, води в тріщині не було, він там розклинився і навіть сам виліз. Нажаль, без наслідків не обійшлось - він розтягнув зв’язки на ступні, але через посттравматичний шок він цього не відчував і ми без проблем спутились до штурмового табору . Наша інструктор принесла нам на ночовки львівської шинки (за що їй велике дякую, було смачно) і балкарського хліба в честь закриття третього розряду. Сама вона пішла вниз швидше, а ми поїли, зібрались і помаленько потопали. Розтягнуті зв’язки на нозі далися чути і ми досить тяжко дойшли до базового табору, а там старшорозрядники вирішили зробити нам посвячення в 3й розряд (ми все-таки його закрили Курсантами). Зробили нам справжні випробовування і смачну вечерю. Правда, все мало свій другий бік - ми йшли дуже повільно (бо повільно йшов наш багатостраждалець, дослідник тріщин) і ледве живі були, і перше, що хотіли - поїсти, в душ і в спальник. Або в іншому порядку. Але не тут то було і ми вимушені були витримати всі елементи розваг старшорозрядників до кінця. Тут і непогода, і пересування по маршруту, і бій каріматами, і священа клятва. Словом, чого тільки не було. Це було би весело, звичайно, були б ми трохи менш змучені.

Наступного дня ми вже займались адміністративними проблемами - наш виїзд в Безенги закінчувався і наступна наша ціль - сходження на Ельбрус. Ми збирали речі, розбирали базовий намет, ходили з дозволами… словом, багато нецікавої, але потрібної роботи. На Ельбрус ми таки сходили, по нього напишу іншим разом.

Про Безенги - це, безумовно, поки що найкраща поїздка в моєму житті.  Ми всі знайшли тут високі гори, ми знайшли цілі. Хтось знайшов тут друзів, хтось закохався, хтось пообіцяв собі повернутись.

Присвячується Ігорю, Артуру, Володі, Андрію і Любі. Ця поїздка не була б такою класною без вас. Ну і звичайно, нашому інструктору, Зої. See you.

P.S. Фото, які вийшли вдалими з мого фотоапарату, можна подивитись на мому DeviantArt


Сподобався пост?
Підтримайте блог!


comments powered by Disqus