Безенги 2012. Частина друга. Етап П'ятигорськ - Безенги
Posted by Taras Kushnir on October 2, 2012

З горем пополам ми вигрузились в П’ятигорську з поїзда Київ - Кисловодськ. Оголошена зупинка мала тривати 5хв, а в нас було більше десятка альпіністів, в кожного по дві сумки, загальне спорядження (базовий намет, плитка, кухонне приладдя тощо), купа якихось кульків, в яких я вже навіть не пригадую, що було і двоє дітей 3 і 5ть років. Словом, вигружатись було весело. Далі попрямували до автобусика, який добрався сюди з Безенги і туди ж нас мав відправити. Погода була хмарна, але не дощова. За дві години добрались до Нальчика (столиця Кабардино-Балкарії), там зупинились на базі від альптабору “Безенги” (Нальчик, вул. Чайковського 3): ми мали купити собі продуктів орієнтовано на місяць часу проживання і рухатись далі.

Тут треба зробити деякі пояснення щодо населення Кабардино-Балкарської республіки. Як слідує з її назви, проживають там кабардинці та балкарці. Край сам є гірським, що зумовило поділ на дві народності: люди, які проживають в горах - балкарці (10% населення країни), в низинах - кабардинці (90% населення).

Першим ділом пішли в супермаркет, який був неподалік від бази. На щастя, він був цілодобовий, бо приїхали ми досить рано. Почали закупляти купу продуктів, які можна купити в супермаркеті, хімію, всяке добро. Кабардинські дівчата нам посміхались, допомагали шукати продукти, хімію. Просили не їхати в гори..  Тут варто відмітити не то шо головку, а ціле колесо, напевно, якогось російського сиру, який ми купили - 2500 рублів (1 гривня == 4 рублі). Це майже як ціла частка по грошах за продукти одного учасника зборів за місяць (!). З тим сиром сталось багато пригод. Про це - згодом. Затарившись по зав’язку в супермаркеті, ми пішли на місцевий ринок - він в Нальчику не сильно відрізняється від львівського Шувару, Привокзального і так далі.. Купили там картоплю, цибулю, капусту, буряк м’ясо, яблука, солодощі і ще купу-купу всього. В результаті то все діло везлося на таксі до бази МЧС, а ми забігли на базарі щось поїсти, бо не їли вже досить довго. Тут і відбулося перше знайомство з місцевою кухнею: ми купли манти. Спочатку здається, що це просто великі пельмені, але потім виявилось, що так воно і є. Правда знатоки місцевої кухні так би не сказали, а прочитали цілу лекцію на тему їх відмінностей.

Поївши манти, ми поспішили до автобуса пакуватись. Часу було мало, а речей багато. Автобус ми запакували якісно.. Задня частина була доволі так акуратно заскладана нашими рюкзаками до стелі. Потім, звідки вже починались крісла, ми сиділи поміж коробок з харчами в два поверхи. Взагалі, харчі були всюди: поміж нами в проході, під нашими кріслами, над нашими головами на поличках в автобусі. Ой дарма ми поставили яйця на ті полички..

Доволі швидко доїхали з Нальчика до кільця з написом “Пусть живут и процветают народы России”, який доволі саркастично там красується, зважаючи на всі історії з офіційним співставлянням [балкарець == терорист]. Після невеликого куска дороги, якого я зараз не пам’ятаю, ми звернули на дорогу біля русла якоїсь річки. І тут було перше, що вразило мене на Кавказі - води річки були дуже холодні, а температура навколо була достатня для утворення конденсату і в результаті над річкою був туман, прям як з якогось фільму жахів, тільки насправді.

Проїхавши річку, якесь дрібніше селище, неймовірної краси водоспад, селище “Безенги”, ми підібрались до погранзастави, біля якої запримітили дику коноплю.

Як тільки зареєструвались, рушили далі, але хвилин за 20 дороги нас чекав перший сюрприз - зійшов селевий потік і розмив дорогу до стану, при якому наш автобусик проїхати по ньому не зможе.

Ну, ми сиділи і їли потрошки велике колесо сиру, помідори і свіжий хліб. Було смачно. І холодно. Все-таки, ми були в легкому одязі після жарких поїздів і відносно теплого Нальчика, а весь теплий одяг був десь в твому рюкзаку в кучі рюкзаків, само собою, з самого низу. Причому, найвеселіше почалось тоді, коли в трактора зламалась гусениця і він перестав розгрібати величезні каменюки, а просто встав в болоті по коліно і стояв. Поки ми стояли і дивились на це все, потрошки з суцільної дощової хмарності моментами виглядало щось неймовірне, щось дивне, щось, чого в живу ми ще не бачили

Поки трактор полагодили, поки ми доїхали до базового табору, наступила темна ніч. Дощ весь час муросив, тому, коли ми приїхали, марно було в болоті шукати місця для наметів і стараннями Віки (керівника зборів) чи то ще когось, нас поселили в дві невеликі дерев’яні кімнатки з всього 6ма спальними місцями на ліжках та купою спальних місць на підлозі. Далі таскаємо з автобуса до кімнат безчисленні сумки, до яких тепер додались продукти. До речі, вигружати вночі ВСІ продукти з автобуса - ще те задоволення. Як тільки перенесли всі продукти по кімнатах, пішли в місцеву забігайлівку щось поїсти, бо, ясне діло, готувати сам зараз ніхто не хотів. Саме в той вечір я і мої друзів попробували вперше національну балкарську страву, яка потім стала нашою улюбленою - хичіни по-безенгійски. Ну і треба відзначити місцеве живе пиво, про яке в нас залишились тільки світлі спогади. Після досить ситної вечері, нас успішно засосало в спальники в наших дерев’яних кімнатках.


Сподобався пост?
Підтримайте блог!


comments powered by Disqus