Скелелазні новини з Арко

В рамках розвивання скелелазної тематики даного блогу вирішив написати про недавні події в скелелазінні, до яких я маю безпосереднє відношення.

По-перше і найважливіше – це що в мене з’явилась “нова надія”. Нарешті, побувавши в Арко недавно в жовтні, я відчув, що сумарно трохи розлазився за цей рік і мені маршрути зі шнурком почали даватись трохи легше. Звісно, до того, що було дома – ще далеко, але це зовсім не те, що було спочатку весною чи зимою на стенді. На розминку я вже зміг залізти всі 6а (так, є чим пишатись..), якісь колись без успіху пробував і деякі нові. Маршрут Grisu, який я пробував весною, і який мене тоді повністю морально роздавив, тепер не здався мені таким неможливим. Більше того, я його заліз із верхньою (сумарно 5та спроба за всі виїзди) і відразу проліз його ключ, який я довго “болдеряв” попереднього разу. Також якісь люди під маршрутом написали крейдою жирно “7b”, щоб хоч якось нівелювати несправедливість його градації у гайдбуці. Я довго сміявся, побачивши цей напис, коли прийшов під маршрут. Видно комусь теж допекла ця “7а”. Маршрут все ж додався до списку “боргів”, бо був я там тільки на вихідних і залізти з нижньою його не встиг.

Для мене ця “надія” така важлива, бо показує, що я обрав правильний вид тренувань на літо.

В основному я займався capacity training як заповідали “батьки-засновники” Скотт Джонсон та Стівен Хаус. Моє тренування, крім розминки та заминки, складалось із болдерінгової частини та шнуркової. Під час болдерінгової частини я близько години лазив доволі складні болдери кожні 1.5-2 хвилини. Суть цієї вправи – тренувати анаеробну місткість. Таке тренування неефективне чи навіть шкідливе без одночасного тренування аеробної місткості, тому після цього я йшов на шнурок і лазив маршрути рівня 6a-6a+ з нижньою 8 разів підряд без відпочинку. Звісно, наступного дня я був повністю вбитий і особливо вбитий – на вихідних після трьох таких тренувань на тижні. Але ця поїздка в Арко показала мені, що це все було однозначно того варте! Я це зрозумів, коли пробував Grisu і в мене все виходило.

По-друге, в Арко тих вихідних була презентація Адама Ондри і Стефано Гріссольфі.

Ондра розказував про свій маршрут Silence 9с і про сходження на The Down Wall. Про Silence не було нічого надзвичайно цікавого, а от про його альпіністський досвід в Йосемітах було навпаки цікаво. Перше, що він сказав про лазіння в Йосемітах було що “зачіпка для ноги, яку я вважав би найгіршою в скелелазінні, в Йосемітах була звичайною зачіпкою для ноги. А зачіпка для ноги, про яку б я ніколи не подумав, що це зачіпка – була ключовою зачіпкою на пітчі“. Ще з цікавого – він розказував, що в Йосемітах тяжко лазити, бо камінь дуже нагрівається від сонця, навіть якщо температура надворі всього 10 градусів вище нуля і йому приходилось лазити вночі. Ну і проблема з big wall маршрутом – це коли прокидаєшся на платформі, а наступний шнурок – це 9а “на розминку”. Тому він спускався на кілька шнурків вниз і вилазив знову наверх. Цікавим моментом було те, що Ондра без запинки вільно розмовляє італійською.

Презентація Гріссольфі була більше про те, хто він взагалі такий і звідки взявся. Нічого прямо надзвичайно виняткового в його презентації я не побачив. По всьому виходить, що він – дуже сильний італійський скелелаз. Просто не такий популярний, як Ондра. І не так добре знає англійську мову, якщо Ондра – італійську.

 

Published by Taras Kushnir

Taras Kushnir

“Make visible, what without you, might perhaps never have been seen.”

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *