Довбушоделія. Декада

Люблю грозу в начале мая,
Когда весенний, первый гром,
как бы резвяся и играя,
Грохочет в небе голубом.

(Маяковський або Тютчев)

От і нові травневі свята, а, значить, час для скелелазного виїзду! Продовжуючи традицію минулого року, вирішую провести травневі на рідних Довбушах. Прогноз погоди – весь тиждень дощі, але я на це навіть не дивлюсь. Пакую, як має бути, рюкзак собі та баул Marmot Юлі (який нещодавно виграв). Цього разу на підйомі на Довбуші мені складатимуть компанію дві дошки загальною вагою в 7 кілограм, які я везу для того, щоб зробити стіл на нашій стоянці під Австрійкою, де якісь “клінічні ідіоти”, як виразився Андрій, спалили стіл (за його словами, це ті ж ідіоти, що наклали кучу прямо на стоянці під Малою Австрійкою). На Довбуші ми класично приїжджаємо маршруткою в 11й вечора та десь вже в 12й ночі стаємо табором. Після підйому я пообіцяв собі, що більше я дошок вручну возити не буду.

DSC_3663_ss_sЦього року я вирішив врахувати минулорічний досвід і розтягнути над нашою стоянкою тент, під яким можна буде “тусити” під дощем. Як ми потім переконались, під нього не тільки не падав дощ, але й бруньки, кліщі та різне сміття з дерев. Також врахування минулорічного досвіду полягало в тому, що я взяв 2 спальника (бо зараз не маю одного теплого) і це, здається, перший раз за довгий час, що мені було тепло вночі на Довбушах.

Весь ранок наступного дня після приїзду я займався хазяйством прибиттям дошок та розтяжкою тенту і невдовзі після того, як я закінчив, приїхав Сергій. Поснідавши, ми розлажувались на різних простих маршрутах від 6а до 6с, а Юля вчилась нас з Сергієм страхувати з нижньою. А другого день ми оцінювали переваги тенту під час дощу і грали карти, час від часу ганяючи чаї в реакторі. Ввечері приїхав Андрій Гірняк та класично епічно впав на слизькому камені, на який сам же заліз із двома рюкзаками, під наші крики “не йди туди!”..

Ранком перше, що помічаєш на Довбушах на травневі свята – це зелень. Не така собі зелена зелень, про яку ви можете собі подумати, а неймовірно насичена світло-салатова зелень свіжих листочків які тільки-но вилупились із своїх бруньок і ще не пізнали життя. І так все: дерева, чорниці, кущі. Всі фотографії з початку поїздки навіть не знадобилося би дотягувати у фотошопі для достатньої яскравості та насиченості.

DSC_3774_s_s

DSC_3839_s_s

На перший сніданок ми смакували налиснички з моцареллою, які я навчився готувати у Туреччині. Взагалі, за весь виїзд на Довбушах ми успішно зготували наступні страви:

  • яєчня з шпондером, грінками та цибулею
  • лаваші з начинкою асорті
  • налиснички з лавашів з моцареллою
  • жарені грінки із згущонкою
  • бутерброди з мисливськими ковбасками, сиром та зеленню у вогні

Були, звичайно, і банальні, як ото вівсянка з сухофруктами, гречка із зажаркою, але в основному, ми старались на кухні, як могли. Тут мав би бути жарт про миті яйця до яєчні чисто на згадку.

Коли в нас закінчились продукти після перших кількох днів, ми сходили в магазин в Бубнище і не знайшли там того дня цибулі та свіжих овочів (травневі свята). До речі, там завіз м’яса відбувається у вівторок та п’ятницю, а це досить цінна інформація! По дорозі назад йшли по селу та випросили в якоїсь бабусі трохи зеленої цибульки, яку вона нам вирвала з грядки зразу з кореневищами і принципово не взяла з нас грошей. По дорозі назад мені прийшла в голову ідея не з’їсти цю цибулю, а посадити її. Відтак вже наступного дня під Великою Австрійкою з’явилась грядка із цибулькою завдяки якісь невеликій мотиці, яку я знайшов неподалік. А ми насолоджувались свіжою зеленню весь виїзд.

DSC_3953_s_s
Грядка цибульки під Австрійкою
DSC_3961_s_s
І навіть з плотом

Тоді ж ми ходили митись в одну з колиб, де місцевий гід нас посвятив в його теорії, що трипільці та Україна – колиска цивілізації, а люди на Довбушах вміли керувати стихіями. Детальніше можна прочитати тут.

DSC_3899_s_s
На вершині Ляльки

Однією з цілей виїзду було зближення Юлі та скелелазіння, тому ми з Андрієм вмовили її сходити в “швидкій трійці” на Ляльку. В результаті швидкою наша трійка була лише технічно, а от реально ми той маршрут лізли години півтори. Андрій зверху нас вибирав, а я психологічно та фізично допомагав Юлі долати страшні щілини та триматись за маленькі зачіпки з допомогою ЖТО альпіністи оцінять. ЖТО – це Живі Точки Опори, якими виступали мої коліна, плечі та руки, на відміну від штучних точок опори, які російською будуть ІТО (ИТО).

На сходженні Юля трошки налякалась щілини offwidth “без зачіпок” і після спуску ще днів 5 її не тягнуло до скель. Правда, потім її попустило і вона сама попросилась на 6b та 6a+, де вона з верхньою пробувала рухи.

Через день після першого дощу, коли ми вже розминались і готувались пробувати наші проекти (в мене – 7с Тарас Бульба, а в Андрія – 7b Австрійка), до нас на стоянку припхались двоє київлян та Паша Божко, який з ними лазив. Київляни може і не привернули б нашу увагу, якби кожне слово, яке зривалось з їхніх київських губ не було бахвальством. Один розказував, як він спросоння завішав половину 8b і вони прийшли на 7b Австрійку розминатись, бо її низ – класичний стендовий маршрут, який ідеальний для розминки. Після цього обоє більше, ніж позорно, висіли по черзі 15 хв на першому шлямбурі. Потім вони якимось чудом все ж довісили її до верху, але з нижньою не осилили. Після цього ми ще чули на інших маршрутах, які вони лазять вісімки і наскільки вони круті.

Але гірше за київлян цього виїзду на скелях Довбуша стали франківські, які били в барабани три ночі підряд кліщі. Я тільки з себе зняв двох, ще одного – з сумки для фотоапарату. Дорога до джерела з питною водою проходила по джунглях з кущів і цю дорогу я прозвав в результаті “кліщезборником”, бо це було ідеальне місце, щоб підхопити собі членистоногого паразита. На щастя, до основних учасників довбушоделії кліщі так і не вчепились, хоча Андрій Не-Гірняк цим похвалитись не може. Після чергового походу в кущі, він приніс на пузі кліща і відтоді нас всіх переслідувала параноя, коли щось чухалось під футболкою.

DSC_3799_s_s
Під час дощу

Десь під кінець перших травневих вихідних, коли вже всі “не наші” нарешті роз’їхались і ми залишились на скелях мало не одні, на горизонті знову з’явились високі хмари, а потім і нижчі.. В той раз ми з Юлею ходили в магазин за продуктами і по дорозі назад, коли ми побачили той грозовий фронт, нашим єдиним бажанням було вернутись в табір до дощу. Більше того, коли ми вернулись, ми навіть встигли зготувати наші канапки з сиром та м’ясом у фользі у вогні! І вже невдовзі ми вважали це справжнім чудом. Але не встигли ми ще їх спробувати, як почали капати перші краплі. Я відразу помітив, що вони були дуже великі та й втік під намет, захопивши собі Gore-tex, який валявся неподалік. Починалось все як звичайна гроза: блискавки, громи, прориви вітру. Але в якийсь момент “Остапа понесло”.. Блискавки стали бити в районі Довбушів і вже не треба було рахувати секунди між блискавкою та громом. Почало лити сильніше і через деякий час ми четверо (тимчасово був один Андрій Не-Гірняк) стояли під тентом і тримали його краї. І ось раптом невеликий струмок, що тік по стежці, на який ми не звертали уваги, перетворився в бурхливий селевий потік і в прямому сенсі затопив місце, де стояв наш стіл. Юля, стоячи на столі, лиш встигала виймати те, що випливало нашого з-під іншого боку столу. Кожного зразу жахнула думка, що сталось з наметами. Всі вже уявили собі купу бруду і води в спальниках та об’єктиви, які випливали би по дорозі. На ходу ображаючи Маяковського (вірш в епіграфі), я вибіг з-під тенту, доплив до намету і побачив, що він чудом вцілів. Мокрий всюди, де не було Goretex-ової куртки, я доплив назад під тент. І тут почався град. Мушу сказати, я чув багато розповідей про великий град, але не був свідком такого жодного разу аж до того дня. З неба почали бити льодяні кульки діаметром приблизно 2 сантиметри. Коли попадало по руці під тентом, було відчутно боляче. І тут всі знову подумали про намети. Я вже навіть не сумнівався, що мою тоненьку Tarptent Double Rainbow пробило наскрізь, але потім виявилось, що сталось чудо і вона якось вистояла і проти дощу, і проти граду, що збільшило до неї рівень поваги просто в рази. Від дощу моїми втратами був лише один кросівок, який невідомо як вискочив з-під намету і набрав води по самі вінця. Я його сушив наступні три дні на сонці, хоча пахнув він потім просто “чудово”.

Коли закінчилась найсильніша гроза, все ще падав дощ, і ми, повністю вибиті з колеї градом та потопом, почали наминати бутери в фользі, що вже встигли вистигнути після вогню. Думаю, всі запам’ятають цю вечерю і бутери в фользі ще дуже надовго. Через деякий час всі розбрелись спати в сухі спальники, що було справжнім дивом і, напевно, вже давно так не оцінювалось по заслузі.

Наступного дня мови про те, щоб лазити, майже не було. Змило всю магнезію та всі позначки з маршутів і ми, чекаючи, поки останні висохнуть, почали грати в Брідж. Тобто почали вчитись грати в Брідж. Провівши за ним кілька годин, ми прогулялись по Довбушах, зняли кілька кадрів, знову пограли в брідж та пішли спати..

DSC_4164_s_s
Андрій розкладає “Австрійку” 7b

Наступними днями, після грози, незважаючи на прогнози, стояла хороша погода і ми налазились до “нехочу” на наших проектах. На Тарасі Бульбі я прогресував від стану, коли з верхньою пробував окремі рухи, які в мене не виходили, до доволі хороших спроб повноцінного пролазу з нижньою. Андрій так само на Австрійці. Найобідніше те, що нам так і не вдалось їх пролізти, хоча кожному бракувало дуже трошки. До кінця ми були дуже втомлені і я сподіваюсь пролізти проект наступних вихідних, про що відпишу в блозі.

Найцінніше на таких виїздах на травневі – філософські розмови з Андрієм після 11ї вечору на різні теми. Від руху бітників в Америці до плюсів та мінусів подорожей в Індію та південно-східну Азію. Травневий виїзд на скелі – це щось, що заставляє твій мозок повністю перезавантажитись, повністю забути всі проблеми, що оточують тебе в місті і поринути з головою в пригоду. Не кажучи вже про скелелазіння! Рідко коли вдається досягти такого рівня концентрації, як під час пролазу складного маршруту з нижньою і ця активна медитація настільки розвантажує мозок, що саме це, мабуть, і є тим, що ще найбільше подобається мені в скелелазінні, крім труднощів у досягненні цілей та задоволення від їх досягнення (ну, і якщо, звичайно, забути адреналінову наркоманію 🙂.

В скелелазному плані ми суттєво просунулись в плані розминки. Я взяв з дому свій саморобний TRX тренажер і ми розминались на ньому. Мушу сказати, що розминка без TRX – це ніби не розминка взагалі. За допомогою нього ми себе почували набагато краще. Також я помітив, що лазячи майже кожен день 10 днів підряд, нам вже не була так сильно потрібна велика розминка кожного дня. Пальці адаптувались до навантажень і в кінці кінців проти нас зіграла лише накопичена втома, але аж ніяк не відсутність хорошої розминки.

До речі, сумарно було 3 дні непогоди з 11 днів. Тому всім тим, хто боявся їхати через прогноз – “Ха-ха” від Нельсона.

UPD 17.05 Я таки проліз Тараса Бульбу через вихідні!

Більше фото можна подивитись у відповідному альбомі у Flickr.

DSC_4214_s_s

Published by Taras Kushnir

Taras Kushnir

“Make visible, what without you, might perhaps never have been seen.”

4 comments on “Довбушоделія. Декада”

  1. Молодці! З кліщами – то точно. Я теж вперше привіз додому кліща з довбушів. Я все таки заліз в нд. “аляску”! Хоч було накопичення втоми за три дні лазіння, через яку я ліз гірше ніж в перший день, та все таки я його “забодав”) На ці вихідні, якщо все складеться добре, їдем знову. Саша і Бодя Підкорення Аляски будуть закривати, а після, думаю на Тараса Бульбу до тебе)

  2. Привіт! Як поживаєш? Тренуєшся? Приїдеш цих травневих на Довбуша?

    1. Привіт. Загубився твій коментар. Я не буду на травневих на Довбушах, але так, я тренуюсь 🙂
      Успіхів!

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *