Арко. Коли скелелази потрапляють в рай.

Кажуть, Арко – це “Шамоні” скелелазного світу. І, побувавши там на Пасху, я можу це підтвердити всіма руками і ногами. Райська долина для скелелазів та альпіністів, яка закінчується видовищним озером Garda. Місце, де кожен куточок просякнутий духом спорту. Нарешті мені вдалось туди попасти і давня мрія виповнилась! Читайте далі чому там варто побувати хоч раз у житті і що для цього краще мати.

Щоб уявити собі Арко, потрібно..

Не те Арко

Ні, не пригадати рекламу гелю з дитинства, а уявити собі велику-велику долину Sarca, по якій протікає однойменна річка. А по обидва боки долини – височіють і простягаються гострі стіни, деколи висотою до 1.5 кілометра. В долині є стільки скелелазних районів, що мені здається, що більша частина з них досі не пробита і чекає свого часу. Звісно, вони всі не згруповані в одному місці, тому мати там машину – майже обов’язково. Без неї вам буде тяжко добиратись до різних цікавих місць. А таких місць там вистачає!
Untitled

Добирання

Добратись в Арко можна зі сторони Мюнхена та зі сторони Мілану. В обоє міст є лоу-кости і, якщо знайти хорошу пропозицію, можна економно та з комфортом туди добратись. Далі в цих містах краще взяти машину на прокат: це окупиться враженнями від гірських доріг та розширить ваші можливості подорожей в самій долині. Хоча, якщо говорити про громадський транспорт, то з Мілану можна доїхати поїздом, який йде до Верони, вийшовши на кілька зупинок раніше, і продовжити добирання автобусом.

Для всієї логістики мені завжди було достатньо програмки OSMAnd на телефоні, яка завантажує оффлайн-карти Open Street Map. На картах люди самі позначають стежки, вулиці та дороги і на ній було позначено багато скель та віа-ферат.

Проживання

Численні кемпінги, Bread & Breakfast квартирки на короткий час, кабіна вашого буса і, зрештою, дикі місця під віддаленими скелями – все це не повний перелік того, де можна перебиватись або розкошувати, проживаючи в долині Sarca.

Zoo camping

Я цього разу проживав у кемпінгу Zoo, який мені порадили на скеледромі німці і залишився повністю ним задоволений. В кемпінгу є душі, туалети, басейн, магазин, міні-піцерія, тенісний стіл, барбекю і пташки. Дуже багато наглих місцевих пташок, які в момент підмітали всі крихти, які мали необережність впасти. По один бік від кемпінгу знаходиться величезний скелелазний район для новачків (із маршрутами до 10 метрів рівня 4a-5b), а по інший – річка Sarca.

Вперше для поїздки я обзавівся справжньою кемпінговою спорягою, а не ультра-лайт. Більший намет MSR Elixir 2, ліхтар BD Apollo, надувні карімати Therm-A-Rest Venture, noname стільці і такий же столик. Все це не має значення, якщо їдеш машиною, а не тягнеш на своєму горбі, але сильно покращує життя в самому кемпінгу. Хоча, якщо подивитись на власність бувалих кемперів, то мене ще можна вважати наївним новачком. В них там цілі палаткові містечка, гамаки, холодильники, гігантські газові каністри та інше.

Саме містечко Арко не знаходиться безпосередньо біля озера Garda, а знаходиться трошки глибше у долині. На березі озера є багато інших кемпінгів, але, із скелелазної точки зору, краще жити в Арко – звідти швидше всюди добиратись.

Атмосфера

В містечку Арко все просякнуто духом спорту будь то альпінізм, скелелазіння, велосипед чи походи. Багато знакових місць, як наприклад відома серед скелелазів “Gelatelia Tarifa”. Магазин із морозивом (gelato), в якому відомий кухар Tarif фотографувався із всіма зірками скелелазіння як старшої епохи, так і сучасної. Вуличка в Арко, на якій приємно загубитись, із магазинами Patagonia, La Sportiva, Dynafit, Salewa, The North Face та просто магазинів із намішаною спорягою – все як в Шамоні. Тут же недалеко проводиться змагання RockMasters та кілька інших.

Навіть в “матрасному кемпінгу” навколо тебе живе стільки справжніх спортсменів, що деколи навіть незручно себе почуваєш. І це – не просто люди з побрякушками, які ходять на місцеві 10-метрові пробиті доріжки на тертя. Зв’язки людей, які лягають пізно, встають рано, і яких можна побачити на 7с-8а частинах мультипічів. Словом, одне задоволення знаходитись в такій атмосфері.

Скелелазіння

Тверезим тяжко осягнути об’єм того, що можна робити в долині Sarca скелелазу. Повне різноманіття нахилу стін, типу зачіпок, довжини маршрутів дозволять тут знайти щось для кожного. Основною породою скель тут є вапняки, деколи у вигляді конгломерату із іншими дрібнішими домішками. Кількість маршрутів тут не завжди означає якість. Наприклад, багато із 6а, які я лазив, з’явились на світ, мабуть, так: хтось подивився на стіну і сказав “ну, тут має бути можна пролізти…” і пробив маршрут по хаотичному конгломерату без будь-яких логічних зв’язків та краси. Хоча були й красиві 6а та й маршрути 6c були цікавіші, а в 7a+ Grisu на скелі Nago, яку я пробував, взагалі дуже цікавий і тяжкий ключ. Маршрути на вапняку мають доволі гострі зачіпки і самі по собі є, зазвичай, технічними. Дуже нагадують маршрути в Криму, коли здається, що всі маршрути недооцінені на одну категорію (або довбушанські категорії всі завищені на одну).

Untitled

Величезна кількість скель означає також проблеми із вибором. Тому, побувавши в Арко перший раз, прийшлося об’їздити доволі багато різних скель. З них мені найбільше сподобались Nago Torbole (купа секторів, півтори сотні маршрутів всіх категорій) та L’orto (знаходиться в тіні, 20-30 маршрутів). На скелях Nago є сектор Spleen із однойменним маршрутом 6a+, який може бути цікаво залізти фанатам пітерської групи із такою ж назвою. Ще потішила назва маршруту “Оксана”, очевидно, залишена небайдужими українцями. Скеля Belvedere дуже зализана, проте там можна робити красиві фото із видом на озеро Garda. Інша популярна скеля Massone має або доволі зализані маршрути, або 8a нависання.

Щодо довших за один шнурок маршрутів, то їх теж знайдеться достатньо для всіх. Починаючи від 80 метрів із двох шнурків і до 1400-метрових бігволів. Є кілька 700-метрових маршрутів на тертя із шлямбурами кожні 15-20 метрів, про які в гайдбуці написано, що для їхнього проходження треба “холодний розум”. А є виключно ІТО-шні маршрути із складністю до A4. Словом, можна вибрати чого душа бажає, лиш би були сила та спорядження.

Добирання до скель майже завжди означає доїзд на машині. Деколи – по вуличках шириною рівно в 1 автомобіль, на яких потрібно розминатись не лише з іншими автомобілями, але й з групами велосипедистів, які педалять вверх по крутих дорогах на велосипедах за 5тис. євро.

Для пошуку маршруту з гайд-бука деколи треба проявити недюжинні логістичні здібності. Проблема в тому, що номери маршрутів у гайдбуці не співпадають із номерами на скелях, а назви маршрутів є часто не в кожного з них. Приходилось ходити навколо та шукати якісь елементи рельєфу, щоб змогти визначити що це за маршрут. Таким чином, першого дня я поліз розминатись на 6b, яка виявилась 7а, і доволі сильно в собі розчарувався.

Їжа

Останнє в списку, але не за значенням, заняття, яке ще можна робити в Італії. Згідно стандартного стереотипу, підкріпленого фільмом “Їсти, молитись, кохати”, в Італії повинна бути дуже смачна їжа. Я постарався відвідати в Арко якомога більше різних забігайлівок, кафе і ресторанчиків і склав на цю тему свою думку. Дуже смачні стартери та десерти були на противагу незрозумілим основним стравам і салатам. Хоча їжа не була пересолена, як всюди в Німеччині, деколи було тяжко розгадати задум повара. Традиційні страви, тобто піца, залишили тільки теплі та хрусткі спогади. Хоча замовленням піци можна розчарувати небайдужих італійців: всі тут приїжджі роблять так само, замість спробувати різні страви, які місцеві вважають смачними. Можу сказати, що за час поїздки я наївся цієї піци до “не хочу”. А виною тому – те, що на території кемпінгу знаходиться “піцайола”, який за 10хв і 10 євро готує тобі доволі хорошу піцу. Тяжко перебороти спокусу, коли ти особливо втомлений або запізно повертаєшся зі скель.

Якщо вам вдасться попасти в Арко в околі Пасхи, я настійливо рекомендую зайти в якийсь супермаркет (наприклад, Coop) і знайти там італійську паску. Це дуже смачна та специфічна випічка із цікавим смаком та цукатами із шкірок апельсина. Я не тільки стабільно спустошував полиці із пасками в супермаркеті, але й захопив одну, як сувенір.


Загалом Арко – дуже унікальне місце і мені вже не терпиться попасти туди знову!

Published by Taras Kushnir

Taras Kushnir

“Make visible, what without you, might perhaps never have been seen.”

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *